На фото (справа направо): Посол Республіки Польща в Україні Ян Пекло, директор Польського інституту національної пам'яті Ярослав Шарек, директор Музею Війська Польського у Варшаві Адам Булава, президент Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович
Все на землі має свої виміри. Навіть злочинність. Але це не стосується злочинів і злочинців, що керуються з Москви, світового центру брехні, збоченості, обману та зла. Бо лиходії при владі в Кремлі завжди стоять вище за всі виміри та століттями вдосконалювали свою безмірність жорстокості.
Саме про це нагадує виставка «Злочин 1940 року» про Катинський геноцид, підготовлена Катинським музеєм у Варшаві, Інститутом національної пам’яті, посольством Польщі в Києві та музеєм «Київська цитадель». Вона відкрилася в камінній залі Київської фортеці.
На церемонії відкриття виставки були присутні високопосадовці на чолі з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Польща в Україні Яном Пекло – директором Інституту національної пам'яті Республіки Польща Ярославом Шареком, директором Музею Війська Польського у Варшаві Адамом Булавою, директором Катинського музею Євою Ковальською, дипломати, співробітники польського посольства, представники громадських організацій та польських діаспорних товариств, журналісти.
На початку церемонії, у переповненій залі, директорка Музею Київської цитаделі Оксана Новікова-Вигран, посилаючись на події початку Другої світової війни, нагадала присутнім про вторгнення радянських військ до Польщі 17 вересня 1939 року.
В результаті цієї жорстокої агресії, серед іншого, було заарештовано 130 243 громадян Польщі, які служили Республіці Польща. Майже 42 000 з них радянська влада визнала «ворогами радянської влади, такими, що не підлягають ресоціалізації», а отже, придатними лише для «ліквідації».
Оксана Новікова-Вигран, генеральний директор Музею Київської цитаделі, урочисто відкрила виставку
Перший список осіб, призначених до страти, підписаний членами Політбюро на чолі зі Сталіним, включав понад 14 500 поляків, переважно офіцерів, поліцейських, поселенців та інтелігенції. З них 4421 було вбито лише в Катинському лісі.
Оксана Новікова-Вигран:
«За допомогою цієї виставки ми хочемо донести до українців всю правду про Катинь, цей символ геноциду за радянської окупації».
Володимир В'ятрович, президент Українського інституту національної пам'яті: «Історія українсько-польських відносин сповнена сторінками спільної боротьби та перемог над спільним ворогом. Однак, у нас також є багато періодів, сповнених спільного досвіду та мучеництва під тиском вічного агресора, загарбника та фальсифікатора історії. Одним із таких болісних періодів для обох народів є тривале комуністичне правління. Ми повинні донести правду про цю тоталітарну злочинну систему до всього світу, який не хоче знати про комуністичних злочинців та їхніх жертв. Розповідь цієї історії — наша спільна історична, політична і навіть геополітична місія, адже поруч із нами є сусід, який поставив брехню, агресію та тероризм у центр своєї державної ідеології. Ми повинні попереджати не лише поляків та українців, а й увесь світ про небезпеку, що йде з Москви».
Директор Інституту національної пам’яті Ярослав Шарек:
«Слово «Катинь» польською мовою є не лише символом мучеництва, а й символом перемоги. Ті, хто підписав список на знищення керівної польської еліти в Катині, думали, що таким чином вони знищать усю націю.
Саме так думали двоє друзів, Сталін і Гітлер, підписуючи Протокол Молотова-Ріббентропа у серпні 1939 року та після вересня, коли вони спільно окупували нашу країну, в результаті чого незалежна Польща припинила своє існування. Потім, у 1941 році, збочена Росія приєдналася до союзників, тому весь світ мовчав, незважаючи на те, що знав про Катинський різанину, її винуватців та виконавців. В ім'я «вищих цілей» британський уряд у 1956 році відмовився (на прохання польської діаспори) вшанувати пам'ять загиблих у Катині та притягнути винних до відповідальності. Незважаючи на страх перед Росією, поляки зберегли правду про Катинь, пам'ять і повагу до полеглих у своїх родинах, свідчили про цю національну трагедію та зберігали документи. Завдяки цим людям правда перемогла. Ми також повинні пам'ятати, звідки і коли взялося це зло, рівно 100 років тому, коли відбулася так звана Жовтнева революція і почалися всі нещастя, включаючи Великий голод, спричинені комунізмом. Ця пам'ять — наша спільна польсько-українська спадщина».
Посол Республіки Польща в Україні Ян Пекло
Згадуючи спільні досягнення обох народів, доктор Ярослав Шарек також нагадав про значний розвиток науки, культури та освіти в Києві до Другої світової війни, якого було досягнуто завдяки плідній співпраці між поляками та українцями. Серед іншого, він звернувся з добрим словом до «Київської щоденної газети», перший номер якої вийшов друком у 1905 році.
Повертаючись до актуальних проблем, директор наголосив, що сучасній Європі потрібне польсько-українське примирення як міцний фундамент для майбутнього.
Адам Булава, директор Музею польської армії у Варшаві:
«Говорячи про Катинський розстріл, не забуваймо, що він має глобальний вимір і стосується не лише Сталіна та його поплічників, а й усієї комуністичної системи в Росії як системи геноциду. Тому ми не можемо ігнорувати катастрофу президентського літака, на борту якого перебувало польське керівництво, у Смоленську 10 квітня 2010 року. Перед обличчям Катинської трагедії робилися та продовжують робитися спроби маніпулювати та зловмисно заперечувати факти цього злочину проти людства. Не випадково Катинський розстріл порівнюють з Голокостом та іншими фашистськими злочинами. Пам'ять про Катинь має об'єднувати нас і спонукати робити висновки на сьогодні. Ми повинні не лише вірити, але й робити все можливе, щоб подібний розстріл ніколи не повторився».
Ян Пекло, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні [розпочато українською мовою]:
«Хочу щиро подякувати нашим українським друзям, які допомогли, дякую вам за вашу підтримку, а також за вашу активну участь у цій справі, зокрема й у символічному одному місці. Я з покоління, яке знало та зберігало правду». Я пам’ятаю, як вчитель у нашому класі відкрито розповідав нам, що Катинський геноцид був скоєний радянською владою. У нашому класі була дочка партійного функціонера, яка розповідала нам вдома, що сталося в класі. Звісно, вчительку відсторонили від роботи, і вона була змушена залишити школу. Незважаючи на переслідування, група людей розпочала нелегальне видання «Катинського бюлетеня», в якому розповідали правду про злочин. Рушійною силою цієї дуже ризикованої справи був Адам Мацедонський, який працював у краківському тижневику «Пшекруй». Сьогодні ми повинні вшанувати тих, хто не дав забути катастрофу та зробив усе, щоб правда дійшла до нас».
Андрій Амонс, дослідник комуністичних злочинів:
«Вперше я почув слово «Катинь» у 1991 році, коли Генеральна прокуратура підготувала команду для ексгумації тіл польських офіцерів, розстріляних в Осташкові під Харковом. Пізніше я брав участь у кількох розкопках у Биківні та інших місцях у співпраці з польською прокуратурою. У деяких могилах ми помітили, що тіла польських громадян були пошкоджені вандалами та спотворені спеціальним чином, щоб запобігти ідентифікації. Для цього їх також засипали вапном. Пізніше ми дізналися, що це була робота спеціальної групи, направленої за наказом з Москви».
Андрій Амонс, дослідник комуністичних злочинів
Валерій Філімоніхін, науковий секретар Національного парку «Биківнянські могили»:
«Ця виставка дуже важлива для поляків та українців, бо відображає Велику Правду про систему геноциду, створену в Росії. Катинь — це не лише факт трагедії для польського та українського народів, а й символ злочинної політики Росії щодо всього світу. Слід Катинської трагедії чітко зберігся на українській землі, де лежить прах десятків тисяч поляків, уморених російсько-більшовицькими катами. Жорстоке НКВС, згідно з наказом вищої влади Радянського Союзу на чолі зі Сталіним, розстріляло інтернованих польських офіцерів та урядовців у Харкові, Херсоні та Києві. Згідно зі збереженими архівними документами, лише в Києві було розстріляно 3435 осіб з Катинського списку. Тому я вважаю, що Катинь — це наша спільна польсько-українська трагедія, з якої ми повинні разом зробити відповідні висновки».
Того ж дня делегація гостей з Варшави у складі: Ярослава Шарека, директора Інституту національної пам'яті, Адама Булави, директора Музею Війська Польського у Варшаві, Єви Ковальської, директорки Катинського музею, та співробітників Посольства Польщі в Києві на чолі з Яном Пекло, послом Республіки Польща в Україні, вшанувала пам'ять похованих у Національному парку «Биківнянські могили».
Євгеніуш ГОЛІБАРД
