Є місця, які не кличуть...
але хвилини мовчання достатньо, щоб вони почали говорити. 
18 квітня на Байковому кладовищі в Києві ми взяли участь в унікальній пам'ятній акції – як частина спільноти людей, яким не байдужа історія.
Бо хоча наші думки часто звертаються до Личаківського цвинтаря, саме тут, на вулиці Байковій, записана доля поляків, і вони все ще потребують нашої присутності.
Імена, викарбувані в камені. Історії, заховані в тиші. Місто, яке пам'ятає…
Є могили, де вже ніхто не стоїть.
Не тому, що хтось забув –
а тому що час розкидав людей по всьому світу.
Ось чому ми там були.
Серед багатьох організацій, поколінь та середовищ.
Разом.
Ми згрібали листя
Ми запалили свічки
Ми зупинилися на хвилинку для роздумів…
Бо пам'ять не триває сама по собі.
Вона живе лише тоді, коли хтось її піклується.
Бувають особливі моменти, коли хтось впізнає могилу своїх близьких на фотографіях…
Тоді ми відчуваємо, що ця присутність має глибокий сенс.
Дякую за можливість бути частиною цієї ініціативи.
За час, проведений разом, за серце та за пам'ять.
Можливо, ми не знаємо їх усіх по іменах…
але саме завдяки їм ми тут сьогодні.
